Я знаю ти не зна є ш хто я… Але ми можемо познайомитись. Я тих «кілька клітин» які ти вирішила викинути на смітник... Я тей непотрібний «шматочок плоті»... Твоєї плоті... Який тобі заважав влаштовувати своє особисте життя... І ти мені кажеш що я жорстока??? Ні я не жостока... Я лише кажу правду... Колись я була твоєю мрією... Але це було в дитинстві, ще багато років тому. Та чому ж так сталося, коли ти тільки почула, що в тебе скоро буду я, ти не зраділа не пішла в крамницю щоб придивитись для мене малесенькі шкарпеточки, чому ти не побігла купувати мені першу іграшку? Чому?!?... Лікар тебе привітав, у відповідь ти подивилась на нього сумними, холодними очима і гірко заплакала. Гарячі сльози обливали твоє лице. Але чому? Чому ти плакала? Ти була вже дорослою і не боялась що скажуть батьки... Але ще був він твій «коханий». Адже він вже давно дав тобі зрозуміти, що дитина йому не потрібна... Але ти ризикнула і розповіла йому про мене... В той же вечір він зібравши речі сказав, що повернеться лише тоді, коли ти позбудешся цього «виродка». Я знаю ти любила мене... Але його ти любила більше... Тому, не марнуючи часу ти на наступний же день пішла в лікарню... І здається всі проблеми вже вирішені мене нема, «коханий» повернеться, потрібно лише сказати йому про це, але... Ти не казала... Проходив день за днем, а тобі все менше хотілось бачити його, а що ти хотіла? Через тиждень він зателефонував і сказав що між вами все скінчено, що в нього вже є інша... Але ти не плакала за ним ти навіть не засмутилась через це, я знаю, ти зрозуміла, що його ніколи і не кохала. Ти плакала за мною... Дивно, чи не так? Те чого ти хотіла позбутися найбільше, зараз тобі було найбільше потрібно... Ой за ціею розповіддю я забула сказати тобі найголовніше. Те заради чого я пишу тобі цей лист... Я хочу сказати що не тримаю на тебе образу, не можу сказати що розумію тебе, але можу сказати одне напевно... Я тебе люблю МАМА... І хочу попросити про щось не роби більше так, не вбивай... Ми все відчуваєм, і переживаєм все, відчуваємо себе непотрібними, викинутими... Не роби так більше... Невір тим хто каже що це лише шматок плоті невір... Кожен з нас особистість... Кожен...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
На пороге смерти - Николай Николаевич Дорогой Господь! Это я сегодня понимаю, что Ты хранил меня всегда. Ты не дал мне умереть при рождении. Ты не дал мне утонуть, когда я тонул. Ты не дал мне умереть, когда я сам этого хотел. Ты хранил меня даже тогда, когда казалось, хранить меня не за что. Ты давал мне силы тогда, когда жизнь казалась ненужной и бесполезной. Ты хранил меня, как «зеницу ока». Ты спасал меня от выбросов и завалов в шахте. Ты хранил меня от тюрьмы и нищенской сумы. Ты был моим Отцом давно, но я не признавал Тебя. Ты стучался в мое сердце, но я был как глухонемой. Ты окутывал меня своей любовью, но я не понимал ее. Когда не стало моих родителей, Ты заменил их. Ты и сегодня все Тот же любящий Отец, Который ждет Своих блудных сыновей и плачет, когда они умирают без покаяния.
Последний аргумент теории Дарвина - Станислав Вершинин Живя в вывернутом наизнанку мире, мы вынуждены, сидя в клетке, на которой написано: “Homo creates”, наблюдать, как главный бабуин, беснуясь на свободе, гулко стучит в свою грудь и угрожающе рычит.
